ИнтерЛит в мире.

ИнтерЛит в Европе


Электронные книги «ИнтерЛита»

Дом Берлиных — литературно-музыкальный салон

Республиканский научно-практический центр «Кардиология»

OZ.by — не только книжный магазин

Светлана ОСЕЕВА


http://daysbell.wordpress.com

Фрагменты книги
ПОРЦЕЛЯНОВИЙ ДЖАZZ

(на украинском языке)

 

 

ПОМАРАНЧЕВI СНИ

(поетичні інсталяції за мотивами поезій Петра Солодкого)

 

 

Війна

 

Виблискують сині спалахи,

Небо колеться на шматки,

Отруйний запах цикути

Плине чарівними лісами.

 

У хащах гарчать твої хижі поранені звірі,

Танцюють вогні святого Ельма на болотах,

І діти жахливих забобонів

Доплітають тернові вінки.

 

А з-під віконного перенісся

Посміхаються віщуни і пророки,

Хрестять лоби

Та все перелічують срібло,

Вдивляючись у далечінь.

 

Регоче Спостерігач

Великої Темряви,

Гойдаючи крихітні кульки наших життів

На ниточці павутинній.

 

Вже крокують п’яні солдати,

Кидають трупи на чорну землю.

Бачиш, упав на пісок

Самотній прапороносець?

Зброєносці вже ділять владу...

 

І ти, мій друже, йдеш?

Я бачу тебе зі стіни крижаної фортеці.

 

То йди...

Бо під сірою шкірою в нас

Тільки жах та кохання,

Сліпе божевілля війни.

 

 

6. Янгол-Київ*

 

Там, де Чумацький Шлях розсипав срібло,

кружляє темним Всесвітом

Зірок Погонич невблаганний.

Крізь світло від комет померлих йде

услід йому

Янгол Брехні мільйони років...

 

Ховаючи старечі сльози

у зморшках кам’яних химер,

і розірвавши крижаний зв’язок

добра і зла у хворім світі,

похмуро дивиться,

сльозиться все на вічність

нехай не Рим,

але теж Місто-Ірод —

Мій Янгол-Київ...

 

Семи пагорбів павук,

тримає він у підземеллі невагомі

пір’їнки наших понівечених життів,

які на мить у часі спалахнули,

кохання й смуток наш.

 

Мов кішка у клубок,

впивається він люто

хрестами в небо,

роздирає хмари.

І знову, знову плаче тихий Бог...

 

Я — мурашина, що потрапила у лего,

Лиш порошинка у смітті Буття.

Ти — кулька на більярдному сукні,

Холонеш від загрози кия.

 

І наші розтрачені

Янголом-Києвом

Ніжні крихітні душі

Вже розлітаються тополиним пухом

І напівмертвими кульбабами наших снів.

 

 

Ключ від раю

 

Здається, вічність ллють дощі,

на склі здригаються струмки.

Потонуть у дощах міста,

Коли за мить сп’яніє твоя осінь.

Та не дивись угору —

Змій лежить на сизих хмарах,

Твій одвічний страх

Стискає мені серце.

 

Біжить вода,

дзвенить ляльковий посуд,

І по калюжах злий свинець

Мов кульки граду,

Все б’є

І велетенський пелікан у тілі б’ється,

Неначе тисяча моїх сумних сердець.

 

Мій вірний Боже, чим тебе гнівив я?

Безумством? Тишею несмілих кроків?

Як я тебе любив несамовито!

Як ти мене кохала і хотіла...

Не дай звихнутися, мій крихітний, мій Боже,

Крізь марення і нашатир

Скажу тобі єдиній — знаєш, рай

Я бачив, і ти теж колись побачиш...

 

Та опік моря під зорею зла

чорніє мов зола, блищить,

і ключик Бога над водою

кружляє дзигою,

на ньому

срібне кільце, і на кільці,

безсилий янгол, мов брелок.

 

Неначе ти,

неначе я,

неначе світла, грішна,

і назавжди неприкаяна душа...

 

 

Серпень

 

Час сочиться крізь щілини старовинного паркету,

І серпневі зливи темними звисають прапорами.

Дощ розбив тебе на дрібне, на хвилини та секунди,

зруйнував всі філософії твої, живі та мертві.

Наче літом стало зимно, клей на серці, липкі пальці,

мов торкнувся уві сні померлого у небі птаха.

 

І я знов себе питаю,

у вікні навік застигши:

ким же був ти, негатив на чорнім склі?

 

 

Море

 

Ти віриш своїми тонкими руками,

прозорі хрести пригортаєш до себе,

та тими ж руками кинутий камінь співає у небі,

прибій гуркотить,

муракамі приходить по тебе вночі

у зеленому полум’ї снів

і знімає побої...

 

Таємні вітрила тьмяніють невпинно,

хворіє на смерть переляканий страус,

кричить у безодні, тяжіє

і вже вибухає зоря Галілея,

а ти все ховаєшся в натовпі,

нібито клеєм тебе хтось облив...

 

І ходиш, кружляєш по вічному колу,

буття безкінечне дрібниться

на кроки.

Навіщо ламати обом нам

таке орігамі ?

Мов біси з рогами

усі ми там будемо...

 

Бачиш, крокують

ляльки невеселі і п’яні,

на небі цариця одвічно ковтає сльозинки,

була б просто жінка, не знала б нещастя,

але розлютилися чорні сузір’я,

і Бог став сумним і суворим,

на вічне «завжди» оселившись в іконах...

 

Колись вона

землю омиє сльозами,

заколе у тебе під серцем, забудеш

про горе у суперечці скаженій,

і раптом замовкнеш і посміхнешся,

і зрозумієш нарешті:

я — чорне море, а ти — біле море...

 

 

Свідок

 

Отак і живеш на шкурах коней

у пітьмі язичницьких турбот,

у заметах пам’яті і років,

у порізах шовкових блискавок на зап’ястях,

стискаєш дитячий пістолет,

коли страх стискає твоє серце,

отак і живеш у своїй країні, мов на чужині,

і ковтаєш слину, і ковтаєш брехню,

покуриш мовчки осторонь,

і потім мовчки — відійдеш...

 

 

У роки Голого Іуди*

 

Коли нам стане байдуже,

хто володар чорного квітня,

коли померлі слова перестануть

означати сказане,

і нам зостанеться лише небо у імлі вологої акварелі,

коли останнім страхом серця стане Гарлем

на чорній бригантині зпаленого Місяця,

а білий карлик над нашими головами

вибухне останньою істиною,

 

тоді заллється сльозами

обличчя на плащаниці,

відійдуть у цунамі води,

і Великий Собака народить

золотих близнюків,

 

і накриють усю Атлантиду

флудом чорного лихослів’я

плебеї на березневі іди —

 

у роки голого Іуди,

що танцюватиме

іще тисячу останніх днів

На Майдані Кохання під одвічний шелест дощу.

Из книги «Порцеляновий джаZZ
Оранжевые сны — Семь песен Эхнатона
Кам'янi сновидiння ЭмiлiВерлибры

Стихи Светланы Осеевой на русском языке

Статьи и заметки о творчестве Светланы Осеевой

Об авторе. Содержание раздела

Чем лучше использование световой проблы от химической? Пломба химического отверждения. Stomspb!

Для отправки произведений, вопросов и предложений щелкните по конверту:
Перед отправкой произведений ознакомьтесь с Правилами Клуба!

СПАСИБО!

 


Использование материалов сайта возможно только с согласия автора и с указанием источника:
ИнтерЛит. Международный литературный клуб. http://www.interlit2001.com