ИнтерЛит в мире.

ИнтерЛит в Европе


Электронные книги «ИнтерЛита»

Дом Берлиных — литературно-музыкальный салон

Республиканский научно-практический центр «Кардиология»

OZ.by — не только книжный магазин

Вадим ДРУЗЬ


Об авторе. Содержание раздела. Новые стихи

СТИХИ
на украинском языке

 

Колись

 

Колись я безтямно любив

бруківкою мощені вулиці —

зачовгане диво із див,

де камінь до каменю тулиться,

і шурхіт по ньому коліс,

і цокіт підборів задирливий,

і тишею вкритий узвіз,

з його вечорами сумирними...

Колись я безтямно любив

асфальтно-бетонну рапсодію,

де вулиці крихітний звив

вкладався у дивну мелодію —

і жив там приватним життям,

і був там чарівною нотою,

творцем чудернацьких нестям,

і сміхом її, і скорботою...

 

Та, якось, з’явився курсив:

колись я це місто любив...

 

 

Ніч (етюд)

 

Неначе свічка згасла ніч.

На небо впав серпанок суму,

ще й ліхтарям забракло струму —

то й повсихали край узбіч.

До денця викохана ніч,

бліда та немічна під ранок,

жбурнула зорі у світанок,

та й розтеклася навсібіч...

 

 

Я повернусь

 

Я повернусь.

Плечем зіпрусь безсило

на голий стовбур всохлої верби,

всміхнуся гірко:

де ж мене носило

по всіх усюдах довгої доби,

що вже, колись такі зелені віти,

додолу хмизом скинула верба?

Що в мами коси встигли побіліти,

а в погляді з'явилася журба?..

І схаменусь:

чи кращого не знано,

ніж з дому вирушати знов і знов?

Я повернусь.

Молись за мене, мамо.

Плети мені серпанок з молитов...

 

 

Мінор

 

Сумливі коні, без упину

гасають степом навпрошки,

їм раз по раз батожать спину

важкі, прискіпливі думки

 

про ту смарагдову долину —

де звились ручаїв нитки,

де знано кожну бадилину

і сном торовано стежки.

 

Шукають мріяну місцину

та віддаляються щокрок —

і вітер плаче, як дитина:

 

напевно, ще не вийшов строк

звільнитись згубливого плину

журбою вгорнутих думок...

 

 

Борис КОЧЕРГА

перевод

 

МИНОР

 

Несутся кони по долине —

то вдоль бегут, то поперёк.

Стегает взмыленные спины,

как кнут, неумолимый рок.

 

Уходят снова от погони

и рвут аркан, и топчут сеть!

Храпят и пенят — ищут кони

свою утраченную степь.

 

Рад несмышлёный жеребёнок,

ему всё это невдомёк —

и ветер плачет, как ребёнок:

 

пути еще не вышел срок,

но близко как до похоронок,

стоящих в горле, как комок...

Другие переводы Б.Кочерги

 

 

Сутінковий кордон

 

Благеньке сито ледь тремтячих вій

ковтками поглинає вогник лампи

і каламутно-сяючий напій

палає у шаленім ритмі самби

у вбитій алкоголем голові.

 

Нізвідкіля, з самісінької стелі

злітають кажани — та все нові,

аж поки вщент не сповнюють оселі

вологим духом свіжої землі.

 

Між скронями пульсує паротяг...

 

Тунелями очей повзуть вагони...

 

Старезний крук руду перуку вдяг

і дзьобом в лоба лічить перегони —

 

аж поки не проб'є у нім діру:

 

і вже тоді засну. Або... помру.

 

 

Чекай мене

 

Коли у паз ввійде останній ригель

замка назавжди замкнених дверей,

скажи всім: «Aut bene, aut nihіl...» —

і заховай печаль у глиб очей.

 

Чекай мене — не маючи надії,

малюй моє ім'я на мокрім склі:

я краплями дощу впаду на вії,

я спалахну зірницею в імлі.

 

Я голос заховаю в стугін грому,

у зливі тихий шепіт розчиню,

фіранки розгойдаю і, по всьому,

загУкаю сичами у гаю.

 

Ті мерехтливі знаки таємничі,

із поза меж зображення дзеркал —

то знову я, дивлюсь тобі у вічі

крізь амальгами тріснутий метал.

 

Чекай мене — не маючи надії.

Я завше тут, з'явлюсь не звідкілясь.

Кінцевої не має бути дії —

вистава тільки-тільки почалась...

 

 

Не бійся, йди

 

У смерку вій ховається печаль,

І каламутить біль очей прозорість —

На всі питання чую, зазвичай:

Не треба, ну яка від того користь?..

 

І, хвилею по мокрому піску,

Відкочується погляд у глибини —

По спогадам, неначе по містку,

Ідеш і кличеш, кличеш безупину...

 

Коли ти знов вертатимеш сюди,

Незряча, бо сльоза засліпить очі —

Аби свої побачила сліди,

Ті, що лишила тягнучись до прочі,

 

Я запалю при виході ліхтар —

Не бійся, йди. Я вже роздмухав жар.

 

 

Сум

 

Скрипучий журавель, сторчма,

Через цямрину зирить косо.

Стара, похилена корчма,

Неначе плаче безголосо.

Літами знічена верба

Скидає голі віти долі,

Як сиротина потерпа

Самотня хата у недолі.

Жили, пішли і вже нема.

Від пилу витрусили поли.

Це клаптик світу між двома —

Поміж «колись» і «вже ніколи»...

Стихи на русском языке — Стихи на украинском языке — Стихи для детейПереводы с украинского

ПрозаАфорыДрузь и Ко.

Об авторе. Содержание раздела

Альманах 1-09. «Смотрите кто пришел». Е-книга в формате PDF в виде zip-архива. Объем 1,8 Мб.

Загрузить!

Всего загрузок:

купить диплом

Для отправки произведений, вопросов и предложений щелкните по конверту:
Перед отправкой произведений ознакомьтесь с Правилами Клуба!

СПАСИБО!

 


Использование материалов сайта возможно только с согласия автора и с указанием источника:
ИнтерЛит. Международный литературный клуб. http://www.interlit2001.com