ИнтерЛит в мире.

ИнтерЛит в Европе


Электронные книги «ИнтерЛита»

Дом Берлиных — литературно-музыкальный салон

Республиканский научно-практический центр «Кардиология»

OZ.by — не только книжный магазин

Вадим ДРУЗЬ


ПЕРЕВОДЫ

ИЗ ПАВЛА ГИРНЫКА

 1    2    3    4    5    6    7

 

 

* * *

Не пожил, не добыл и не стал,

не случился собою.

Написал и запнулся. Заплакал,

но всё ж написал,

Как в безвестность свою упадал

головою хмельною.

Как свой нож я убрал, а коня и поил и купал

Босиком, в поводу — целовал

в глаза и копыта,

Говоря — нет чудесней коня,

это я, или ты,

Просыпался и знал,

что могила ещё не отрыта

И что нет ничего, ни конца,

ни могильной плиты.

И не будет уже. Боже мой,

за плечами две крыши

Да курят пепелища миров

и о чем умолять,

Коль нет разницы — ниже оно

иль оно тебе выше,

Если всё же молчишь, но идёшь,

не умея стоять.

 

Павло ГІРНИК

 

Не пожив, не відбув, не відбувся,

не стався собою.

Написав і затявся. Заплакав,

але написав,

Так, як падав у безвість хмільною

усім головою,

Як ножа поховав, а тоді ще й коня напував.

І не охляп, а босо, цілуючи

очі й копита,

Промовляючи — коню мій, коню,

це ти або я —

Прокидався і знав, що не вбити

і не зупинити,

Що ніколи, ніде і нічого

нема й не спиня.

І не станеться.

Боже, навіщо оті гнойовища,

Два дахи над плечима

і вкотре схололі світи,

Як однаково — нижче воно

чи воно тобі вище,

Як нарешті мовчиш, але йдеш,

бо не вмієш не йти.

 

 

* * *

Просто так говорилось,

небрежно, но всё же казалось:

Это будто бы Львов,

что вчера ещё Киевом был.

Не язык — мерный гул,

подсознательно так услыхалось —

Только где — в кабаке, по дороге?

Не знаю. Забыл.

Ничего я не знаю.

Стихают неясные звуки,

И вода словно эхо течёт,

да напиться нельзя.

Оглянись и подай

онемевшие, стылые руки,

Я тебе помолчу,

я уже удаляюсь, скользя.

Схороню всё, что есть

и могилку с землёю сравняю,

Ни креста не поставлю,

ни камня, ни даже кола.

Пусть не спросит никто,

когда саблею землю копаю,

Как мила ты была,

как была ты мила, как была...

 

Павло ГІРНИК

 

Говорилось аби

і не дбалось, але надавалось.

Наче йшов коло

Львова, що вчора ще Києвом був.

І не мова — а так,

підсвідомо наслуханий галас —

Але де — у корчмі, у дорозі?

Не знаю. Забув.

Бо нічого не знаю.

Пісок вже мовчить коло скроні,

І вода як відлуння тече,

а напитись нема.

Озирнись і подай мені

руки терпкі і холодні,

Я тобі помовчу,

мене більше ніщо не трима.

Я усе поховаю

ще й землю тоді зарівняю,

Ні хреста не поставлю,

ні каменя, ні патичка.

Хай ніхто не питає,

як шаблею землю копаю,

І яка ти була, і яка ти,

яка ти, яка…

 

 

* * *

Тот белый-белый свет, что всё не обрету,

Ту девушку мою, что с ним неразделима,

Оставлю пустоте, как юную звезду,

Как тихий отголосок вздохов молчаливых.

 

Невинность и тепло, и капелька весны,

В открытое окно нечаянно надули

Предчувствие греха, предчувствие вины,

И горькую слезу, и ненависти думы.

 

И падает душа в траву болиголов,

А ты её рисуй при тусклом свете плошки —

Искусанные губы, ломанную бровь,

Седины ведьмака и золото серёжки.

 

Тут кровь. И пыль степи. И воля тут, и тьма.

Тут всё лежит во льдах и ветру не утихнуть.

Тут белый-белый свет мчит голову сломя.

Тут девушка моя, которой не окликнуть.

 

 

Павло ГІРНИК

 

Той білий-білий світ, який не перейду,

Ту дівчину, яка немислима без нього,

Вертаю самоті, як зірку молоду,

Як стомлену ходу відлуння мовчазного.

 

І цнота, і тепло, і трішечки весни

Задмухали вікно, на потім залишили

Передчуття гріха, передчуття вини,

І болісну сльозу, і ненависть безсилу.

 

І падає душа у стоптану траву,

А ти її малюй на білому обрусі —

Прокушені вуста і зламану брову,

Відьмацьку сивину і золото у вусі.

 

Це кров. Це дикий степ. Це воля і пітьма.

Це доля крижана і попіл на обличчі.

Це білий-білий світ, якого вже нема.

І дівчина, яку ніколи не покличу.

 

 

* * *

Так проходит не осень, и лёд так не тает, как ты,

Моя нежная, первая, может — последняя даже,

Ты, мечта моя юная, грусть уходящей воды,

Ты одна о любви в моих снах и надеждах расскажешь.

 

Что глазам оставляем, а что — для болтливой души.

Но почти ничего не достанется сердцу глухому.

Улыбайся забытой слезе, только не вороши

Пожелтевших посланий давно позабытого дома.

 

И взрослелось тебе, и яснели слова на листах,

И пески заметали твой сон настоящей волною.

И прошло. И не стало. И, разве что, где-то во снах,

Вспыхнет тайна свечи и огня над тобою и мною.

 

Павло ГІРНИК

 

Так минає не осінь, і лід так не тане, як ти,

Моя тиха і ніжна, і перша, і майже остання,

Молодесенька мріє печалі і самоти,

Що надії і сни називала коханням.

 

Що залишимо оку, а що — язикатій душі.

Майже зовсім нічого не лишимо серцю дурному.

Посміхайся забутій сльозі, але не воруши

Ні забутих листів, ні золи півзабутого дому.

 

І минало тобі, і світилося словом простим,

І піски заступали твій сон і були не маною.

І немає. Нічого немає. Хіба поза тим

Нерозгадана єдність свічі і вогню над тобою і мною.

 

В дом из земли и неба стучится

Всяк, без разбору — друзья и враги.

 1    2    3    4    5    6    7

Из Василя Стуса — Из Павла Гирныка — Из Игоря Качуровского Из других украинских поэтов

Об авторе. Содержание раздела. Стихи — Переводы с украинского — ПрозаАфоры Друзь и Ко.

Cool reader для windows скачать бесплатно coolreader для windows.

Для отправки произведений, вопросов и предложений щелкните по конверту:
Перед отправкой произведений ознакомьтесь с Правилами Клуба!

СПАСИБО!

 


Использование материалов сайта возможно только с согласия автора и с указанием источника:
ИнтерЛит. Международный литературный клуб. http://www.interlit2001.com